У Японії це дерево називають кірі, в Україні воно відоме під назвою «павлонія». Раніше, коли в японця народжувалася дочка, він саджав павлонію. Коли дочка виходила заміж, дерево, яке до того часу було великим, зрубували і робили з нього шафи та скрині для кімоно нареченої.

Сьогодні двоє випускників Боннського університету планують вирощувати павлонію з комерційною метою. Кожен може вкласти у справу гроші, а потім отримати від продажу деревини прибуток, наприклад, на освіту для дітей. Це така собі альтернатива банківським відсоткам.

Перші паростки можна побачити на дослідній ділянці Боннського університету неподалік містечка Мекенгайм. Там уже височать паростки вище людського зросту, хоча їм лише два роки, розповідає Петер Діссенбахер: «Ми посадили їх торік, а тепер у них загальна висота п’ять-шість метрів».

Діссенбахер пише в Боннському університеті дисертацію про відновлювальну сировину. Він досліджує азіатське дерево павлонію, що в кліматичних умовах Центральної Європи щорік виростає на 2-3 метри. Це навіть швидше ніж тополя, що вважається рекордсменом за швидкістю зростання в Європі. При цьому деревина з тополі не дуже цінна, вона підходить хіба що для сірників. Натомість павлонія вважається шляхетною породою дерева. Вона легка і тверда, з неї можна робити елегантні меблі, а також човни та дошки для серфінгу. Крім того, в неї приємний звук, який дуже цінують виробники музичних інструментів.

Павлонія росте в садах і парках Європи від ХІХ століття. Ідея промислового використання виникла в Петера Діссенбахера після успішного схрещення: «Ми можемо тут вирощувати гібридне дерево, тобто схрещення двох видів, яке добре витримує зиму, не боїться морозу, але водночас дуже швидко росте і є цінним деревом».

Лише за кілька тижнів агроном і його дружина та діловий партнер Алін Гаспарян знайшли 100 бажаючих, які були готові дати гроші для висадки майбутніх плантацій. Мінімальний внесок – 5000 євро. Через 12 років, коли дерево виросте, його зрубають і продадуть, а вкладники отримають подвійний прибуток. Якщо все буде добре, можливо, й більше, каже Алін Гаспарян, «…оскільки населення планети збільшується, а деревини як сировини стає менше».

Крім того, такий вид інвестування приваблює захисників природи. Адже павлонія заощаджує викиди в атмосферу небезпечних парникових газів, каже Петер Діссенбахер: «Це від 20 до 30 тонн на гектар на рік. Це майже точно відповідає обсягу викидів двоокису вуглецю, що за цей же час видихає родина з двома дітьми».

Хоча гарантій ніхто не дає. Дерево може захворіти або його може пошкодити буревій. Зрештою, хто може прогнозувати, скільки через 12 років коштуватиме деревина?

Поки що в Німеччині немає великого досвіду з таким незвичним видом заощадження. Боннська фірма Forest Finance уже десять років вкладає гроші в елітні сорти дерева в Південній Америці, один фонд із Гамбурга купив ліси в Румунії. Про успіх чи провал такої ідеї ще зарано говорити. Фірма Петера Діссенбахера називається „We grow", що можна перекласти з англійської як «ми ростемо» чи «ми вирощуємо». Перші комерційні плантації павлонії Діссенбахер та його дружина планують висадити неподалік Мюнстера та у федеральній землі Саксонія-Ангальт. Ці дерева не потребують багато води і ростуть на майже будь-якому ґрунті: «Це можуть бути порожні ділянки, які ніхто не використовує, або там де, погана земля… Ми обираємо піщаний та кам’янистий ґрунт».

Його дружина Алін Гаспаріян додає: «Це ґрунти, що мало або зовсім не придатні для сільського господарства».

Гроші має приносити не лише стовбур, а все дерево. Гілки спалюватимуть на електростанціях, листя піде на годування тварин. Крім того, Діссенбахер каже, що дерево не є загрозою для місцевих видів: «Тому ми вирощуємо на наших плантаціях виключно наше власне гібридне дерево».

Щороку в Німеччині, а пізніше в усьому Євросоюзі мають поставати нові плантації павлонії: «Підходящі землі є в Португалії, в Болгарії є цікаві альтернативи, які, однак, ми можемо засадити лише пізніше».

Матильда Йорданова-Дуда / Роман Гончаренко / Наталія Неділько

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4870065,00.html