Містечко Лубмін розташовано на самому північному сході Німеччини – на березі Балтійського моря неподалік кордону з Польщею. За кілометр від околиці можна побачити напівзруйнований бетонний бункер, а навколо нього – іржавий металобрухт. Це все, що залишилося від колись найбільшої атомної електростанції в НДР. Безпосередньо біля руїни стоїть новобудова – тимчасове сховище для ядерних відходів «Норд», оточене колючим дротом. У величезному ангарі зберігаються як сильно радіоактивні паливні елементи, так і менш небезпечні рештки реактора.

«Ми наближаємося до контрольної позначки, кожен отримує дозиметр, зараз можна вмикати»,- каже Йоахим Гріп. Він роздає відвідувачам спецкостюми, черевики та шапки для захисту від радіоактивного пилу. Гріп працює в Лубміні від 1977 року: спочатку на АЕС, а після консервації об’єкту 1990 року – в компанії, що займається демонтажем.

«Звичайно, довелося звикати, що ми, працівники станції, тепер її розбираємо. Але ми швидко звикли до нової ролі й сказали: гаразд, ми найкраще знаємо, як усе це зроблено. Ми провели тут усе життя, тому наше завдання – демонтувати все за правилами»,- каже Гріп.

На АЕС у східнонімецькому Лубміні працювали п’ять реакторів радянського типу. Демонтаж почався 1994 року і триває досі, тобто півтора десятиліття. «Ми зараз у сьомому залі й стоїмо перед першим реактором»,- каже Гріп. Поруч третій і четвертий реактори – величезні контейнери з металу, кожен вагою в 230 тонн. Вони ще занадто радіоактивні, щоб їх розбирати, каже Гріп: «Цей реактор ще лежатиме 50-70 років. Тоді він вичахне настільки, що його можна буде відносно просто розібрати».

Трохи далі видно парові установки, теж гори металу. Вони не такі радіоактивні, тому їх можна розбирати вже зараз. «Вони чекають, поки їх розпилять великою пилкою. Тобто, вони матимуть габаритні розміри приблизно метр на метр і вагу не більше 500 кілограмів».

Чотирьохметрова пилка на дистанційному управлінні стоїть в окремому приміщенні. Парова установка, що лежить перед пилкою, ще ціла. Її розпил триватиме довго. «Треба рахувати – десь шість місяців. Це дуже складний процес, установка має товсті стіни до 20 сантиметрів»,- каже Гріп.

Радіоактивні частини потім опиняються в сховищі, запаковані в спеціальні контейнери. «Оце, наприклад, контейнер на 500 літрів. Тут у нас стальна обшивка, що захищає від випромінення. Потім ми залили ще один шар бетоном. А всередині в нас шар сталі з високим вмістом свинцю, що добре поглинає гамма-промені»,- продовжує Йоахим Гріп.

Після 2012 року залишки реакторів, окрім сильно радіоактивних частин, має бути перевезено в шахту «Конрад» неподалік міста Брауншвейга, де колись видобували залізну руду. Зараз сховище ядерних відходів з низьким та середнім рівнем випромінення, каже Дітер Рітшер, виконавчий директор компанії Energiewerke Nord. „У сховище «Конрад» буде перевезено приблизно півтори тисячі кубометрів з блоку. Це надзвичайно мало».