Через вікно автомобіля видно дерева, що гнуться від вітру. Насправді це високі кущі з голими гілками. Кам’яний гірський ландшафт. Вітер, від якого похилилися рослини, засипає очі піском.

На островах Зеленого мису останнім часом панує посуха. Уже вісім місяців єдине водосховище острівної держави не отримувало жодної краплі. Якщо глянути з висоти греблі вниз, можна зомліти. До поверхні води метрів 20. Самої води зовсім не багатою – глибина лише 2,5 метри. Це найнижча позначка від 2005 року, коли була побудована гребля.

«Ця гребля може загалом тримати один мільйон 700 тисяч кубометрів води. Досі нам не вдалося наповнити водосховище хоча б на половину. Цей рік особливо поганий, бо в нас найнижчий рівень води. Такого ще ніколи не було, завжди було достатньо дощової маси», - каже Віктор Бесса і дивиться в бік горизонту. Там видно долину «Ribeira Seca» - долину Сухої ріки. Бесса – голова міськради Сан Лоренцо дос Оргас. Це містечко було засновано 2005 року і належить до поселень на Кабо-Верде, що найбільше потерпають від нестачі води.

Щороку на колишніх португальських островах на схід від узбережжя Африки випадає лише 230 міліметрів дощів. Це дуже мало. Сезон дощів короткий і триває три місяці – від серпня до жовтня.

Тому на архіпелагу переважно використовують ґрунтову воду. Але природні резерви не безмежні й скоро можуть вичерпатися, попереджає Національний інститут природних ресурсів. Причин багато: зростання чисельності населення, збільшення використання води через туризм та зростання сільськогосподарських територій, що потребують зволоження.

Ми сідаємо в машину та їдемо в долину за велетенською стіною. Тут і там видно зелені острови, яскравий контраст до суворого гірського пейзажу. На полях під палаючим сонцем працюють люди. Для них гребля має життєво важливе значення. Вона забезпечує селян прісною водою, яка зрештою або стікає в море, або випаровується. За офіційними даними, приблизно кожен другий з півмільйонного населення островів Зеленого мису залежить від доходів з продажу власної аграрної продукції.

«Тут у долині вирощують переважно маніок (рослину із сімейства молочайних), його видно там на полі, - каже Віктор Бесса. – Крім того в нас багато картоплі. Ми думаємо збільшити посіви. Ще ми намагаємося вирощувати інші росини – цукрову тростину, банани, все…»

Віктор Бесса знову і знову сигналить і піднімає руку, щоб привітатися із селянами на полі. Розповідає, що вони використовують воду з водосховища вже два роки. Свою продукцію продають на місцевому ринку, або в столиці Кабо-Верде, місті Прая.

«Зараз тут у долині засаджено 40 гектарів, - продовжує Віктор Бесса. - Однак лише три-чотири гектари отримують воду із зрошувальних установок. Це замало. Решту полів поливають методом затоплення. Це великі втрати й швидке зниження рівня ґрунтових вод».

Голова міськради Сан Лоренцо дос Оргас проїжджає вздовж одного поля. На сухому ґрунті лежать два паралельні чорні шланги на відстані приблизно півметра. З них тече – ні, капає – вода з маленьких дірочок на землю. Такий метод поливу запровадили на Островах Зеленого мису ще в 1990-ті роки, й він поступово витісняє традиційний метод затоплення.

Через кілька кілометрів звідси Жозе Тейксейра показує на теплицю з труб та протимоскітних сіток, в якій вирощують огірки та кавуни. Тексейра – співробітник INIDA, Національного інституту аграрних досліджень та розвитку. На багатьох дослідних ділянках він та його колеги вирощують рослини, насіння яких потім отримують селяни. Це особливе насіння, пристосоване до спекотного й сухого клімату.

«Технологія крапельного поливу зберігає нам 40-50 відсотків води. Бачите, земля й рослини вологі. За традиційним методом ми заливаємо водою все поле. А так щодня ми лише трохи відкручуємо кран. За традиційного методу поливають раз на два тижні. Чимало рослин цього не витримують».

Крапельний полив – ізраїльська технологія з 1970-х років. Схоже, чимало жителів Кабо-Верде її застосовують – кожен четвертий.

Цей метод зволоження використовують не лише в долинах. В містечку Сьєра да Малагетта, на висоті 700 метрів над рівнем моря, 54-річний селянин Домингос Монтейро знайшов незвичний, але простий метод отримання води: «Я використовую сітку, таку, як у курятнику. Я щодня годував курей і бачив, що земля під сіткою була вологою. Я подумав, якщо товста сітка зволожує ґрунт, то можна зробити таку, яка б збирала воду для нашого поля. Спочатку це робив лише я, пізніше цей метод застосували в заповіднику».

Природний заповідник Сьєра да Малагета розташовано на півночі острова Сантьяго. Щоб тут збирати воду, потрібна дуже густа сітка. Її прикріпляють на дерев’яну раму, яку потім встановлюють вертикально. Вода конденсується і краплі падають в алюмінієвий жолоб, який веде до фільтру. В хмарні дні так можна отримати до 700 літрів води, пояснює співробітник національного парку. Завдяки цьому методу багатьом людям більше не треба бігати в долину по воду. Домингос Монтейро в будь-якому разі задоволений, що має воду для своїх рослин.

«Моя родина, вся тутешня громада тепер може їсти мої овочі. Дещо я продаю навіть у столиці. Я багато продаю в сезон дощів. Тепер через посуху прибутки не такі великі. Якщо є дощ, то він поливає, якщо немає, то ми беремо воду з резервуарів та поливаємо крапельним методом», - каже чоловік.

Йому ще доведеться зачекати. Погода на островах Кабо-Верде ще літня, на небі ні хмаринки.

У популярній на островах пісні є такі слова: уяви собі, що в нашій країні був би дощ. Народ був би щасливий, усі б працювали. З граблями на землі всі були б разом, з посмішкою на обличчі та великим коханням.

Коли дощ прийде, архіпелаг виправдає свою назву – «Кабо-Верде» – острови Зеленого мису. І Домингос Монтейро посміхатиметься.

Автор: Ренате Крігер / Вероніка Олівейра / Роман Гончаренко

Редактор: Леся Юрченко

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4891803,00.html?maca=ukr-rss-ukrnet-ukr-all-3816-xml