Не
в грошах щастя... Навряд чи хтось сперечатиметься з цим. Хіба що
людина, яка не має даху над головою, потерпає від голоду та холоду,
рахує останні копійки? Або завжди втомлений батько, який удень і вночі
заробляє на домівку для своєї багатодітної родини. Папірці під назвою
„гроші” повернули б сон чоловікам, що почуваються неповноцінними без
авта найновішої моделі. І скількох „особистих трагедій” можна було б
уникнути, коли б деякі жінки мали за що купити п’яту-шосту-сьому пару
черевиків...
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
Коли голова не болить, і сонце сяє...
Над
моральними та духовними аспектами найліпшого з людських почуттів
замислювалися в усі епохи. Вивчати вплив матеріальних чинників
розпочали ж відносно недавно – якихось чотири десятиліття тому.
Зрозуміло, що науковці й раніше „здогадувалися”: між добробутом та
щастям існує певний взаємозв’язок.
Але
щоб підтвердити це, потрібні були не загальновідомі істини, а конкретні
цифри. „Перша проблема полягала в тому, щоб правильно складати анкети
для опитувань, – розповідає фахівець Цюриського інституту емпіричних
досліджень в економіці Бруно Фрай. - Зазвичай під щастям розуміють
короткочасне почуття. Тому коли наші співробітники запитували перехожих
на вулиці, чи щасливі вони, люди нерідко відповідали „так”, бо погода
була тепла, бо сяяло сонце, бо кохана чи коханий сказали їм щось
приємне, а, може, в когось нарешті перестала боліти голова... Це все
чудово, однак зовсім неважливо для вивчення економічних показників.
Згодом ми почали формулювати запитання так, щоб респонденти оцінювали
передусім, наскільки вони загалом задоволені життям.”
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
15 тисяч доларів на рік
1974-го
року професор економіки Університету штату Південна Кароліна Ричард
Істерлін на прикладі Японії вперше довів, що зростання ВВП,
внутрішнього валового продукту, хоч і має безпосередній вплив на
„коефіцієнт щасливості” громадян, але водночас – обмежений. Після
Другої світової війни, коли в країні розпочалося „економічне диво”,
японці щороку почувалися дедалі щасливішими. Однак як тільки прибуток
на душу населення досяг відносно високого рівня, йому вже так не
раділи. Цю тенденцію американський науковець спостерігав і в 19-ти
інших країнах, причому з дуже відмінними культурними традиціями.
„Парадокс Істерліна” став відправною точкою в дослідженнях економічних
аспектів щастя.
Деякі
експерти підрахували, що на початку 21-го століття, річний прибуток у
15 тисяч доларів був тією самою середньою межею, від якої шляхи
матеріального та духовного починають помітно розходитися. „Що цілком
закономірно, – додає швейцарський економіст Бруно Фрай. -Купуючи гарний
автомобіль або нову квартиру, ми гадаємо: „Все, мої мрії здійснилися,
тепер нарешті розпочнеться щасливе життя”. На якийсь час воно справді
настає, але дуже ненадовго. Ми надто швидко звикаємо й до реву
потужнішого двигуна, й до комфортнішої домівки. Опитування свідчать, що
люди, які виграли в лотерею чималі суми, за два-три роки вже не
почувають себе щасливішими за тих, хто десятиліттями марно сподівався
хоч на невеликий виграш...”
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
З чого радіти, коли всім добре?
Тривалого
щастя від матеріальних благ, навіть здобутих нелегкою працею, отже не
дочекаєшся. „Це не єдина вада непослідовної людської натури, - зауважує
фахівець Німецького інституту економічних досліджень у Берліні Юрген
Шуп. - Відомо, що дуже багато залежить від того, з ким людина себе
порівнює. З батьками, які за ціле життя встигли заробити більше? З
братами та сестрами, що гірше забезпечені? Або із заможнішими сусідами
та колегами по роботі?.. Соціологічні опитування свідчать: якщо в
суспільстві рівень життя підвищується рівномірно для всіх верств
населення, то жодна категорія не стає щасливішою. Люди потребують
матеріальних доказів своєї винятковості: замість державного медичного
страхування - приватне; відпустка не на Балтійському морі, а десь на
екваторі; діти обов’язково мають навчатися в елітній гімназії... Що
менше співгромадян можуть дозволити собі те саме, то радісніше стає на
душі „обранцям долі”.”
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
Такими вже народилися
Якщо
в мене корова здохла, то нехай у сусіда хата згорить... Невже в
жорсткому змаганні за щастя всі ми – нехай і підсвідомо – воліємо
цього? „Зібрані економістами дані цю невтішну істину загалом
підтверджують, - каже психолог Вільного університету Берліна Міхаель
Айд. - Але не треба перебільшувати значення цих усереднених показників.
Особистості, в яких з усіх ціннісних орієнтацій найчіткіше визначена
матеріальна, справді не знатимуть спокою, доки їхній котедж не буде
більшим і вищим за сусідський. Однак скільки серед нас таких „затятих
матеріалістів”? Я не гадаю, що вони становлять більшість. Друге важливе
питання: народилися ці люди такими, чи це наслідки хибного виховання?..”
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
Тактика виживання песимістів
Оптимісти
від природи й без набитого гаманця знають, чого вони в цьому житті
варті. Можливо тим, хто звик бути при грошах, просто бракує „гену
щастя”? „Порівнюючи особливості психіки близнят, науковці встановили,
що майже 40 відсотків відмінностей у їхніх характерах спричиняють гени,
- веде далі Міхаель Айд. - Спадковість багато в чому зумовлює те, як ми
оцінюємо світ навколо нас і наше місце в ньому. Це обов’язково слід
враховувати.”
Є
люди, які завжди почуваються добре, це стабільна якість їхньої вдачі. І
є ті, кому весь час погано – незалежно від зовнішніх обставин.
Песимістам щодня потрібні позитивні сигнали, аби не впасти в депресію:
банківський рахунок повинен зростати, в квартирі мають постійно
з’являтися нові речі, одяг має бути лише модним та дорогим. Це
своєрідна тактика виживання. На думку психологів, запитувати таких
людей, щасливі вони, чи ні, практично немає сенсу...
Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:
Держава подбає про все? Вже було...
„Фахові
суперечки припиняються, якщо підійти до проблеми матеріального та
духовного добробуту з іншого боку, - зауважує експерт Німецького
інституту економічних досліджень Юрген Шуп. – Як впливає не прогрес, а
відсутність економічного розвитку на настрій у суспільстві? Тут
відповідь однозначна. Люди, які втратили роботу й не змогли знайти
нової принаймні впродовж двох років, перебувають у такому самому
жахливому душевному стані, як і інваліди з важкими фізичними вадами.
Здоровий, повний сил безробітний – це не лише особиста, а й суспільна
катастрофа. До цього неможливо звикнути, хоч би яким оптимістом ти
народився...”
Особливо,
коли мало не щодня чуєш, що криза кризою, а кількість мільйонерів у
країні зростає. „Несправедливість - ось що передусім обурює населення,
– наголошує економіст Цюриського інституту емпіричних досліджень Бруно
Фрай. - Економіка потрібна не для того, щоб виробляти всілякі товари й
будь-якою ціною збільшувати валовий національний продукт. Це не повинно
бути самоціллю. Мета економічної діяльності – робити людей
задоволенішими, щасливішими...”
Bildunterschrift:
„Замінити
ВВП на валовий індикатор щастя? Над цим справді замислюються деякі
економісти та члени урядів у Великобританії та у Франції, - пише в
одному з останніх коментарів відомий німецький економічний оглядач
Райнер Ганк. – Логічним подальшим кроком буде створення міністерств
планування національного щастя... Яка пиха! Держава, що ліпше за
громадян знає, як зробити всіх щасливими, називається просто –
тоталітарний режим. А у вільних країнах завдання уряду - дбати про
зростання економіки...”
Автор: Ганна Філіпп
Редактор: Христина Ніколайчук
http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5135106,00.html
